Інформатика

Смайл

Смайл, сма́йлик (від англ. smile — усмішка), також емотико́н, емогра́ма (англ. emoticon) — схематичне зображення людського обличчя, що використовується для передачі емоцій. Елемент масової культури, що виник в міру поширення мережі Інтернет серед широких верств населення. Може складатися з різноманітних символів, як то букв алфавіту, знаків пунктуації та різних службових символів. Особливе розповсюдження смайли набули з поширенням інтернету (чати, форуми, ICQ тощо) та мобільних телефонів (короткі повідомлення — SMS), де широко використовуються користувачами для обміну повідомленнями.

Одна з перших спроб використання типографічних конструкцій для вираження емоцій була зроблена ще у 1881 році редакцією американського гумористичного журналу «Puck». У 1953 році смайлики з'являються на шпальтах газети «Нью-Йорк Гералд Трибюн» (англ. «New York Herald Tribune»), де їх використали у рекламі художнього фільму «Lili». Масштабна експансія смайликів у друкованому тексті почалася з виникненням Інтернету. За короткий проміжок часу інтернет-спільнота успішно адаптувала певні символи через їхню простоту та легкість написання, адже їх можна зобразити типографічними знаками, що розміщені на клавіатурі. Смайлики увійшли до графічно-стилістичного атрибуту нетикету.

Перший емотікон — двокрапка, яка супроводжується дефісом і круглою дужкою, був відісланий 19 вересня 1982 року професором психології Університету Карнегі-Меллон (Carnegie Mellon University) Скоттом Фалманом у повідомленні на онлайн-форумі під час обговорення теми про обмеження онлайн-гумору.

Ще в 1972 році користувачі системи PLATO могли використовувати спеціальні символи для позначення емоцій у вигляді маленьких квадратних облич.

В Юнікоді є символи для позначення емоцій: ☺ ☻ ☹ (коди U+263A, U+263B і U+2639 відповідно). В Юнікоді версії 6.0 передбачений набір з понад 60-и смайлів

@

@ — лігатура, що означає «at».

Офіційна назва — «комерційне ет». В Україні цей символ називають «равликом», «песиком», «собакою» або «вухом».

На думку американського вченого Бертольда Уллмана, історія знаку @ бере початок, нібито, ще з середньовіччя, коли ченці — хранителі стародавніх знань і рукописів — перекладали й переписували трактати — також і написані латиною. У латині вживається прислівник «ad», що в перекладі на сучасну англійську означає «at» («на», «в», «до») — і вказує на приналежність, напрям і наближення. У шрифті, що використовувався ченцями, буква «d» мала невеликий «хвостик», що робило її схожою на віддзеркалену цифру «6». Так «ad» досить швидко перетворилося на @.

Завдяки дослідженням італійського дослідника Джорджіо Стабіле у архівах Інституту економічної історії міста Прато поблизу Флоренції виявлено документ, де вперше в письмовому вигляді трапляється цей знак. Документ виявився датованим 1536 роком листом флорентійського торговця, в якому йшлося про три прибулі до Іспанії торгові кораблі. У складі їх вантажу фігурували ємності з вином, позначені символом «@».

У XV столітті @ з'являється знову. Іспанські купці використовували цей знак як скорочене найменування міри ваги — «arroba» (це приблизно 11,52 кг або 25.40 фунтів). Цікаво, що цей захід використовувався для позначення ваги худоби і вина.

В епоху відродження @ став використовуватися для позначення ціни, а в епоху індустріальної революції (час капіталу, перших бірж, верстатів і так далі) @ незмінно трапляється в бухгалтерських звітах. Так «равлик», разом з $, #, % і іншими «рахівницькими» знаками з майже забутою семантикою перекочувала на клавіатуру.

Сучасна офіційна назва цього символу «комерційне at» бере початок з рахунків, де він використовувався в таких контекстах: 7 widgets @ $ 2 each = $ 14, що перекладається як 7 шт. по 2 дол = 14 дол. Оскільки цей символ застосовувався в бізнесі, його розмістили на клавіатурах друкарських машинок. Він був присутній вже на перших в історії друкарських машинках «Ундервуд», випущених 1885 року.

Це єдиний новий значок, який додали до коду азбуки Морзе від часів Другої світової війни. Для @ сигнал в азбуці Морзе передається комбінацією точок і тире «• — — • — •» , що відповідає літерам «А» і «С» як одному символу.

«Равлик» мирно чекав своєї зоряної години до 1971 року, поки на нього не звернув увагу 29-річний Рей Томлінсон (Ray Tomlinson), інженер-дослідник з американської компанії BBN Technology (Bolt, Beranek and Newman) у Бостоні. Його помилково вважають не лише винахідником електронної пошти, але і власне знаку @, хоча ні тим, ні іншим він не був.

Компанія BBN Technology, в якій працював Томлінсон, у кінці 60-х стала однією з учасниць проекту ARPANet — мережі комп'ютерів, безпосередньої попередниці Інтернету — який вівся за замовленням міністерства оборони США. В ті роки програми, що дозволяють передавати файли і послання від одного користувача до іншого, вже існували. Але відправник і одержувач користувалися одним комп'ютером.

Томлінсон якраз займався розробкою поштових програм і створенням віртуальних поштових скриньок. Власне, віртуальна поштова скринька була файлом, який відрізнявся від звичайного файлу тим, що користувачі не могли виправити текст, — тільки додати. В операції використовувалися дві програми — SNDMSG для відправлення і READMAIL для читання.

Нова програма, яку написав Томлінсон, складалася з 200 рядків коду і була комбінацією SNDMSG, READMAIL і протоколу CPYNET, що використався в ARPANet для відсилання файлів на віддалений комп'ютер. Перше послання Томлінсоном було надіслане з одного комп'ютера на іншій, що стояв в цій же лабораторії.

На «перегонку» файлу і експерименти у Томлінсону пішло півроку, перш ніж він надіслав послання зі своєї лабораторії на комп'ютер, який був дійсно, віддаленим.

Можливо, другим комп'ютером був один із тих небагатьох, що входили в ARPANet. Природно, про подію не повідомляли диктори CNN і жодних презентацій і нагороджень не було. Про те, що у Томлінсона дещо вийшло, знали не більше декількох сотень колег, що мали доступ до «прамережі».

Реймонд Самуель Томлінсон (Raymond Samuel Tomlinson) використовував клавіатуру моделі 33 Teletype, і одного прекрасного дня він кинув на неї погляд у пошуках значка, що, по-перше, не міг би трапитись ані в жодному імені або назві і що, по-друге, міг би відокремити ім'я користувача від імені комп'ютера. Це мав бути універсальний алгоритм: ім'я — знак — місце.

Окрім букв і цифр на клавіатурі були й пунктуаційні знаки, серед яких і «равлик». У ті часи (до 1971 року, коли модель клавіатур була змінена), подібні знаки розташовувалися в другому ряду ліворуч.

@ був найвірнішим рішенням алгоритму, як пізніше говорив сам Томлінсон, якому протягом усього життя дошкуляли журналісти, це був єдино можливий вибір.  23 квітня 2012 року у Женеві Інтернет Суспільство зарахувало Реймонда Томлінсона до Зали слави Інтернету.  Справжнє народження @ пережила в 80-х, коли почалася комп'ютерна революція — ПК вийшли за межі лабораторій, і в 90-х, коли з'явилися перші веб-браузери. @ полюбилася користувачам, і навіть розповідають, що є відповідний дорожній знак.

Іменування знака в різних країнах

• Україна — равлик, слимак, песик, мавпочка, жабка, вухо.
• Сполучені Штати — кішка.
• Росія — собачка.
• Швеція — булочка з корицею.
• Корея — равлик.
• Болгарія — «кльомба» або «маймунско А» (мавпа А).
• Нідерланди — «apenstaartje» (мавпячий хвіст).
• Ізраїль — «штрудель» (вир).
• Іспанія — як і міра ваги «arroba».
• Франція — як і міра ваги «arrobase».
• Португалія — як і міра ваги «arrobase».
• Німеччина — мавпа, мавпячий хвіст, мавпяче вухо, скріпка.
• Польща — мавпа, мавпячий хвіст, мавпяче вухо, скріпка.
• Італія — «chiocciola» (равлик).
• Данія, Норвегія, Швеція — «snabel-a» (А з рилом) або слонячий хобот (А з хоботом).
• Чехія, Словаччина — рольмопс (оселедець під маринадом).
• Китай, Тайвань — мишеня.
• Туреччина — троянда.
• Сербія — «пришелепкувата A» або «мајмун» (мавпа).
• В'єтнам — «скарлючена A».
• Хорватія, Румунія, Словенія — «мавпа».
• Фінляндія — котячий хвіст, «спляча кішечка».
• Греція — макаронина.
• Угорщина — хробак, кліщ.
• Латвія — et («пов»), запозичення з англійської.
• Литва — eta («ета»), запозичення з англійської.

Протокол передачі файлів (англ. File Transfer Protocol, FTP) — дає можливість абоненту обмінюватися двійковими і текстовими файлами з будь-яким комп'ютером мережі, що підтримує протокол FTP. Установивши зв'язок з віддаленим комп'ютером, користувач може скопіювати файл з віддаленого комп'ютера на свій, або скопіювати файл з свого комп'ютера на віддалений.

При розгляді FTP як сервісу Інтернет мають на увазі не просто протокол, а саме сервіс — доступ до файлів, які знаходяться у файлових архівах.

FTP — стандартна програма, яка працює за протоколом TCP, яка завжди поставляється з операційною системою. Її початкове призначення — передача файлів між різними комп'ютерами, які працюють у мережах TCP/IP: на одному з комп'ютерів працює програма-сервер, на іншому — програма-клієнт, запущена користувачем, яка з'єднується з сервером і передає або отримує файли через FTP-сервіс. Все це розглядається з припущенням, що користувач зареєстрований на сервері та використовує логін та пароль на цьому комп'ютері.

Ця риса послужила причиною того, що програми FTP стали частиною окремого сервісу Інтернету. Справа в тому, що доволі часто сервер FTP налаштовується таким чином, що з'єднатися з ним можна не тільки під своїм ім'ям, але й під умовним іменем anonymous — анонім. У такому випадку для користувача стає доступною не вся файлова система комп'ютера, а лише деякий набір файлів на сервері, які складають вміст серверу anonymous FTP — публічного файлового архіву. Отже, якщо користувач хоче надати у вільне користування файли з інформацією, програмами і т. і., то йому достатньо організувати на власному комп'ютері, включеному в Інтернет, сервер anonymous FTP. Створення такого серверу — процес доволі простий, програми-клієнти FTP вельми розповсюджені, — тому сьогодні публічні файлові архіви організовані в основному як сервери anonymous FTP. Перелік інформації, яка міститься на таких серверах, включає всі аспекти життя: від звичайних текстів до мультимедіа.

Не зважаючи на розповсюдженість, у FTP є багато недоліків. Програми-клієнти FTP не завжди зручні і прості у користуванні. Користувач не завжди може зрозуміти який файл перед ним, чи той що необхідно, чи ні. Окрім того, не існує простого і універсального засобу для пошуку на серверах anonymous FTP, — хоча для цього і існує спеціальний сервіс archie, але це незалежна програма, вона не універсальна і не завжди її можна ефективно застосовувати. Програми FTP доволі старі і деякі їхні особливості, які були потрібні в часи їхнього створення, не зовсім зрозумілі і потрібні зараз. Наприклад, для передачі файлів існує два режими — двійковий та текстовий, і, якщо користувач неправильно обрав режим передачі, то файл, який необхідно передати, може бути пошкодженим. Опис файлів на сервері видається у форматі операційної системи серверу, а список файлів операційної системи UNIX не завжди з розумінням сприймається користувачами DOS. Сервери FTP нецентралізовані, — звідси випливають ще деякі проблеми. Але незважаючи на все це, сервери anonymous FTP сьогодні — це стандартний шлях організації публічних файлових архівів в Інтернеті.

FTP — сервіс прямого доступу, який вимагає повноцінного підключення до Інтернету, але є можливість доступу і через електронну пошту — існують сервери, які пересилають за допомогою електронної пошти файли з будь-яких серверів anonymous FTP. Проте цей шлях отримання інформації - досить незручний, оскільки такі сервери можуть бути сильно завантажені і запит доволі довго чекатиме своєї черги. Крім того, великі файли при пересилці діляться сервером на частини обмеженого обсягу і, якщо одна з частин загубиться і буде пересланою із пошкодженнями, то весь файл стане непридатним.

Схема FTP

FTP служба побудована за добре відомою схемою "клієнт-сервер". Клієнт (браузер, Windows Commander, NetVampir ...) посилає запити серверу і приймає файли. Сервер FTP (vsftpd, IIS ...) опрацьовує запити клієнта на отримання файла.  

Взаємодія клієнт і сервера за протоколом FTP. Служба FTP базується на двох стандартах: URL (Universal Resource Locator) - універсальний спосіб адресації ресурсів у мережі; FTP (File Transfer Protocol) - протокол передачі файлів.

Протокол FTP

File Transfer Protocol - протокол передачі файлів, протокол високого рівня (а саме, рівня додатків). Використовується службою FTP для передачі файлів.
Перший стандарт - RFC114 (File Transfer Protocol AK Bhushan Apr-10-1971).
Остання версія - RFC959 (File Transfer Protocol J. Postel, JK Reynolds Oct-01-1985).
FTP відрізняється від інших програм тим, що він використовує два TCP з'єднання для передачі файлу. Керуюче з'єднання - з'єднання для посилки команд серверу й одержання відповідей від нього. Для каналу керування використовується протокол Telnet.
З'єднання даних - з'єднання для передачі файлів.
1 Керуюче з'єднання - з'єднання для посилки команд серверу й одержання відповідей від нього. Для каналу керування використовується протокол Telnet.
2 З'єднання даних - з'єднання для передачі файлів

В старих версіях для передачі даних використовувався тільки 20-й порт (активний режим), у сучасних версіях FTP-серверів порт для каналу даних може призначатися сервером з нестандартних (N> 1024) портів (пасивний режим).
Протокол FTP визначає запит-відповідь спосіб взаємодії між програмою-клієнтом і програмою-сервером.
Робота FTP на рівні користувача містить кілька етапів:
1.Ідентифікація (логуватись).
2.Вибір каталогу.
3.Визначення режиму обміну (поблочно, потоковий, ascii або двійковий).
4.Виконання команд обміну (get, mget, dir, mdel, mput або put).
5.Завершення процедури (quit або close).

Різниця роботи пасивного режиму та активного

Активний режим

Дії сервера і клієнта:
1.Клієнт встановлює зв'язок і надсилає запит на 21 порт сервера з порту N (N> 1024)
2.Сервер посилає відповідь на порт N (N> 1024) клієнта
3.Сервер встановлює зв'язок для передачі даних по порту 20 на порт клієнта N +1

Пасивний режим

Дії сервера і клієнта:

1.Клієнт встановлює зв'язок і надсилає запит (повідомляє, що треба працювати в пасивному режимі) на 21 порт сервера з порту N (N> 1024)
2.Сервер посилає відповідь і повідомляє номер порту для каналу даних P (P> 1024) на порт N (N> 1024) клієнта
3.Клієнт встановлює зв'язок для передачі даних по порту N +1 на порт сервера P (P> 1024)

Активний FTP вигідний для FTP-сервера, але шкідливий для сторони клієнта. FTP сервер намагається з'єднатися з випадковими високими (за номером) портами на клієнті, таке з'єднання напевно буде блоковано брандмауером на стороні клієнта.
Пасивний FTP вигідний для клієнта, але шкідливий для FTP-сервера. Клієнт буде робити обидва з'єднання до сервера, але один з них буде до випадкового високому порту, таке з'єднання напевно буде блоковано брандмауером на стороні сервер

Інформа́тика 

(англ. Computer Science; нім. Informatik) — теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальнівластивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.

Основне теоретичне завдання інформатики полягає у визначенні загальних закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини.

Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптимальної наукової комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом.

Інформа́тика — у міжгалузевому науковому розумінні розглядається як багатозначна, багатофункціональна категорія.

За сутністю інформатика має триєдиний зміст: як міжгалузева наука; як навчальна дисципліна; як сфера суспільних відносин, що знайшла відображенні у інформаційному праві, її підгалузі — праві про інформатизацію (інфоматизаційному праві).

Основні принципи

Виконання поставлених перед нею завдань обчислювальна машина може забезпечувати за допомогою переміщення певних механічних частин, руху потоків електронів, фотонів або за рахунок використання ефектів від інших добре вивчених фізичних явищ. На сьогодні більшість найпоширеніших типів використовуваних обчислювальних машин — електронні обчислювальні машини. Архітектура обчислювальних машин може безпосередньо моделювати вирішувану проблему, максимально близько (у значенні математичного опису) відображаючи досліджувані фізичні явища. Так, електронні потоки можуть використовуватися як моделі потоків води при моделюванні гребель або дамб. Таким чином сконструйовані аналогові обчислювальні машини були звичними у 1960-х роках, проте сьогодні є достатньо рідкісним явищем. У більшості сучасних обчислювальних машин проблема спочатку описується в математичних термінах, при цьому вся необхідна інформація представляється в двійковій формі(у вигляді одиниць і нулів), після чого дії з її обробки зводяться до застосування простої алгебраїчної логіки. Оскільки практично вся математика може бути зведена до виконання булевих операцій, достатньо швидка електронна обчислювальна машина може бути застосована для вирішення більшості математичних завдань (а також і більшості завдань з обробки інформації, які можуть бути легко зведені до математичних).

Завдання інформатики

Основне теоретичне завдання інформатики полягає у розгляді загальних закономірностей, відповідно до яких створюється інформація, відбувається її перетворення, передавання та використання у різних сферах діяльності людини. Прикладні завдання інформатики полягають у розробці найефективніших методів і засобів здійснення інформаційних процесів, у визначенні способів оптимальної наукової комунікації у самій науці та між наукою і виробництвом. Теоретична та прикладна (технічна, технологічна) дисципліна, що вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також методи і (технічні) засоби її створення, перетворення, зберігання, передачі та використання в різних галузях людської діяльності.