Чому Версальсько-Вашингтонська система приховувала в собі загрозу виникнення нової світової війни

Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин - світовий порядок, основи якого були закладені по завершенні Першої світової війни 1914-1918 Версальським мирним договором 1919, договорів із союзниками Німеччини, а також угодами, укладеними на Вашингтонській конференції 1921-1922. Європейська (Версальська) частина цієї системи значною мірою була сформована під впливом політичних і військово-стратегічних міркувань країн-переможниць у Першій світовій війні (головним чином, Великобританії, Франції, США, Японії) при ігноруванні інтересів переможених і новостворених країн (Австрія, Угорщина, Югославія, Чехословаччина, Польща, Фінляндія, Латвія, Литва, Естонія) , що робило цю структуру вразливою з-за вимог її перетворення і не сприяло довготривалій стабільності в світових справах. ОсновуВерсальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин в Європі становили:Версальський мирний договір(1919) і тісно пов'язані з ним: Сен-Жерменський мирний договір(1919), Нейиский мирний договір (1919),Тріанонський мирний договір(1920),Севрський мирний договір (1920).Відмова США від участі вфункціонуванні Версальської системи, ізоляція Радянської Росії і антинімецькаспрямованість перетворювали її в незбалансовану і неуніверсальну, тим самимзбільшуючи потенціал майбутнього світового конфлікту. Вашингтонська система, якапоширюється на Азіатсько-Тихоокеанський регіон, відрізнялася великоюрівновагою, але теж була неуніверсальною. Її нестабільність обумовлювалиневизначеність політичного розвитку Китаю, мілітаристський зовнішньополітичнийкурс Японії, ізоляціонізму США та ін. Версальська система - цесистема післявоєнного устрою світу. Її характерною рисою була антирадянськаспрямованість. Найбільшу вигоду від Версальської системи отримали Великобританія,Франція і США. В цей час в Росії йшла громадянська війна, перемога в якійзалишилася за більшовиками. Росія почала встановлювати дипломатичні відносини зАфганістаном, Прибалтикою, Фінляндією. Намагалася також встановити дипломатичнівідносини з Польщею, але Пілсудський натомість підписав угоду з одним ізкерівників Центральної Ради і польські війська вступили на територію України.Росія спробувала знову приєднати Україну і Польщу, але поляки завдали їй тяжкеураження, в результаті якого більшовицьке керівництво змушене було піти на мирз Польщею. Польща зберегла за собою Західну Україну і Західну Білорусію.Вашингтонські угоди - конференція була скликана для того, щоб розглянутипитання про післявоєнний співвідношенні сил в Тихоокеанському басейні і прообмеження морських озброєнь. Американська дипломатія прагнула взяти реванш запоразку в Парижі і домогтися посилення свого впливу у вирішенні важливихміжнародних проблем. 13 грудня 1921 - «Договір чотирьох держав»(Великобританія, США, Франція і Японія) стосувався взаємних гарантійнедоторканості острівних володінь учасників в басейні Тихого океану(закріплення статус-кво) ; «Договір п'яти держав» (Великобританія, США, Японія,Франція і Італія) забороняв будівництво військових кораблів, тоннаж яких перевищувала35 тис. т. , встановлював співвідношення між флотами цих країн за класомлінкорів в пропорції 10:10:6:3,5:3,5, закріпивши лідерство перших двох.«Договір дев'яти держав» (США, Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія,Голландія, Португалія і Китай) проголошував принцип поваги суверенітету,територіальної та адміністративної недоторканності Китаю. Він зобов'язував всіхучасників дотримуватися принципів «відкритих дверей» і «рівних можливостей» уторгівлі і розвитку промисловості на всій території Китаю. Договори, укладеніна Вашингтонській конференції, доповнювали систему договорів, підписаних у1919-1920 між країнами-переможницями і країнами, які програли світову війну. У1919-1922 - склалася Версальсько-Вашингтонська система міжнародних договорів, покликанаформально закріпити підсумки Першої світової війни.

Версальсько-вашингтонська система створювалася з самих благих намірів. Країни - переможниці у Першій Світовій війні намагалися зробити все можливе для виключення нового світового протистояння. Але перестаралися. Німеччина не була покарана - вона була принижена і ввергнута у злидні. Довгі роки інфляції, безробіття перетворювали життя німців в боротьбу за виживання.

Так не могло тривати вічно. Не дивно, що в Німеччині набрали чинності два потужних рухи що поставили за мету перерозподіл світу - комунізм і націонал-соціалізм. Соціал-демократія, довгі роки намагалася вивести країну з тривалої кризи, показала свою неспроможність і розгубила своїх прихильників. Переміг націонал-соціалізм під простим гаслом : "Робота і хліб". Те, що завдання, які стояли перед новим націонал-соціалістичним керівництвом були набагато ширше, досить скоро дали зрозуміти світу, окупував Австрію та Чехословаччину, а 1 вересня 1939 року розв'язавши Другу Світову війну.

Денікінський режим в Україні

Наприкінці літа 1919р. білогвардійці окупували більшу частину території України. А.Денікін добивався реставрації у дещо реформованому вигляді імперських порядків, виступав за "єдину і неподільну Росію". Він оголосив боротьбу з більшовиками до кінця і в цьому отримав підтримку і допомогу з боку Антанти. У плани російських білогвардійців не входило збереження української держави. Україну вони поділили на три області - Харківську, Київську і Новоросійську (з центром в Одесі). На чолі областей стояли генерал - губернатори з необмежиними за умов воєнного стану повноваженнями. Дореволюційний адміністративно-територіальний поділ було збережено, і генерал-губернаторам підпорядковувалися губернатори, а останнім - начальники повітів і волостей. 

Денікінці боролися не тільки з національно-визвольним рухом, а й з будь-якими проявами національного життя, не визнавали української мови і культури. Українські газети і журнали закривалися, книги вилучалися з бібліотек і книгарень. Українські вивіски на крамницях замінювалися на російські. Майже в повному обсязі поповнювалося царське законодавство в галузі загальноосвітньої школи. Викладання українознавства (мови, історії і географії України) скасовувалося. Українська академія наук була позбавлена приміщення і припинила свою діяльність. Одночасно денікінці культивували національний розбрат, ворожнечу, ненависть до національних меншин. На Україні при денікінцях було влаштовано значну кількість єврейських погромів, жертвами кожного з яких були десятки, а то й сотні людей. Організаторами та учасниками погромів було білогвардійське офіцерство, козаки, солдати, чорносотенне міщанство. 

Денікінці встановили на Україні режим жорсткої військової диктатури. Їх діяльність супроводжували масові увязнення усіх запідозрених у революційному русі. 
Новий політичний режим в Україні заходився поновлювати поміщицьке землеволодіння. У селян за допомогою військових команд знову забирали землю і реманент. Селян змушували вносити на потреби денікінської армії разовий податок у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі. В разі несвоєчасної поставки подвійна сума боргу стягалася в примусовомупорядку. У промисловості був ліквідований 8-годинний робочий день, збільшувалися норми виробітку. 

Великодержавна, реакційна політика денікінщини викликала опір серед населення України. У містах почало формуватися антиденікінське підпілля. На початку липня 1919р. ЦК КП(б)У створив Зафронтове бюро для керівництва діяльністю підпільних більшовицьких організацій і розгортання партизанської боротьби в тилу денікінців. 
У боротьбу з білогвардійцями включилися також ліві есери, анархісти. Незадоволення політикою нового режиму охопило і українське село. Мобілізації в денікінську армію, реквізиції та повернення землі поміщикам призводили до селянських виступів. Один з таких виступів відбувся у вересні 1919р. у великому селі Баштанка на Миколаївщині. Повстанці оголосили в повіті республіку, вигнавши, а подекуди і знищивши денікінських урядовців. Іншим центром селянського повстанського руху на Миколаївщині був посад Висуник. Місцеві партизани наприкінці вересня підійшли навіть до Херсона й обстріляли місто з гармат. 
Восени 1919р. в Україні діяли сотні селянських за складом пертизанських загонів. За своєю політичною спрямованістю вони були різні - радянські, петлюрівські, махновські, політично не визначені. Партизани звільняли від білогвардійців, хоча й ненадовго, навіть такі великі міста як Полтаву, Єлисаветград, Кременчук. 
Особливо значної шкоди денікінському війську завдавали загони під командуванням Нестора Махна. У вересні 1919р. махновці розгромили кілька офіцерських денікінських полків і з ходу захопили Кривий Ріг, Нікополь та Олександрівськ(нині Запоріжжя). Наприкінці жовтня під контролем махновців були великі райони півдня України. Н.Махно звів свої війська в Революційно-повстанську армію України, яка, за приблизними оцінками, досягала 30 тис.чоловік. 29 жовтня махновці вибили денікінців з Катеринослава, який утримували до початку грудня 1919р. 

На очищених від денікінців територіях земля передавалася селянам, фабрики і заводи - колективам робітників. Оголошувалося, що населення має право утворювати Вільні Ради. Все життя населення будувалося на принципах самоорганізації. Це був анархо-комунізм - ідеал суспільного устрою махновців. Своєю впертою боротьбою в денікінському тилу повстанська армія Махна сприяла швидкій перемозі над білогвардійцями. 
У жовтні 1919р. в контрнаступ перейшли радянські війська. 12 грудня червонокозаки Віталія Приманова і латиські стрільці вибили денікінців з Харкова. 16 грудня денікінці залишили Київ. Денікінський фронт почав розвалюватися. На початку січня 1920р. Червона армія повністю зайняла Донбас. У січні-лютому розгорнулися бої за Правобережжя. У перші дні лютого червоні війська увійшли в Миколаїв і Херсон, кавалерійська бригада під командуванням Григорія Котовського вступила в Одесу. Україна була очищена від денікінців. 
таким чином, боротьба між Добровольчою армією, радянськими військами і об’єднаними українськими арміями, яка розгорнулася на території України в другій половині 1919р., завершилася перемогою радянської сторони.

Життя після Крут. 

Як склалася доля учасників січневого бою.

29 січня 1918 року на підступах до Києва, під станцією Крути, зустрілися українські підрозділи Центральної Ради та більшовицькі війська, які йшли з Росії. Проти 420 українських юнкерів, студентів та гімназистів виступало понад 4 тис. радянських вояків.

Бій був тривалим і завзятим. Користуючись присмерком, українські війська почали відступати зі станції Крути до своїх ешелонів. Більшості це вдалося. Але не всім.

27 студентів та гімназистів, які охороняли станцію, опинилися в полоні. Трохи згодом до радянських рук потрапили ще двоє українських прапорщиків, які прикривали відхід своїх частин.

Відтак ці 29 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві. А що сталося з рештою учасників бою під Крутами?

Багато років поспіль через дивну та незрозумілу політичну кон'юнктуру більшість авторів стверджують, що начебто всі, хто побував у бою під Крутами, загинули. Але це неправда!

Перепоховання 29-ти загиблих під Крутами. Київ, 19 березня 1918 року - майже через два місяці після бою.

Залишилися численні спогади учасників крутянських подій, у яких докладно описано, як вони відступали до своїх ешелонів, відстрілюючись на кожному кроці, як виносили вбитих, поранених і навіть кулемети.

Крім тих, хто потрапив у радянський полон, на полі бою загинули ще 10-12 юнаків, тіла яких забрали до Києва.

Зокрема, 1-ша сотня Допоміжного студентського куреня Січових стрільців (2-га сотня під Крутами не була), яка на початку бою мала у своєму складі 116 добровольців, повернулася до Києва у складі близько 80 осіб.

Cхема бою під Крутами. Особливих тактичних ходів немає: кількагодинна перестрілка, маневри артилерії і відступ до своїх ешелонів. Кількадесят загиблих із українського боку і близько 300 з більшовицького. Правому крилу було легше - його прикривав насип залізниці на Прилуки. А частина студентів з лівого флангу, як бачимо, відступити не встигла.

Майже половину сотні становили гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Під Крутами загинуло лише восьмеро з них. Решта згодом взяли участь у боях із більшовиками на вулицях Києва, а потім у відступі українських військ на Полісся.

У лютому 1918 року один із цих гімназистів впав на полі бою під Бердичевом. Решта вже у березні повернулися до Києва, де ще за кілька місяців успішно закінчили гімназію.

 Більшість юнаків залишилися на батьківщині й згодом оселилися у радянському Києві. Лише кілька з них вирішили не миритися з радянським пануванням і розділили долю Армії УНР.

Супутникова карта місцевості довкола станції Крути. Червона крапка - меморіал Героям Крут, жовта - залізнична станція. Можна порівняти зі схемою бою вище. Складів-магазинів уже нема, вузькоколійки на Чернігів і Прилуки теж. Здається, на місці старих залізниць прокладені звичайні дороги.

Зокрема, колишній учень 6-го класу Кирило-Мефодіївської гімназії Леонід Буткевич став старшиною Армії УНР, брав участь у багатьох боях із більшовиками.

У 1921–1923 роках Буткевич перебував у таборах інтернованих у Польщі, а потім, закінчивши інститут, ще багато років жив і працював у Франції.

Призабута доля й організатора Студентського куреня, вихователя Володимирського Київського кадетського корпусу полковника Василя Сварики.

Саме він був командиром куреня. Сот­ник Петро Омельченко, якого розстріляли більшовики під Крутами, очолював лише 1-шу сотню куреня.

Ігор Лоський, один із учасників бою під Крутами.

Саме Сварика привів її рештки до Києва, з’явився у розпорядження командира куреня Січових стрільців і потім зі своїми студентами та гімназистами брав участь у вуличних боях із червоногвардійцями на Подолі.

Оскільки Василеві було близько 60 років, він був змушений залишитися в Києві. Та восени 1919-го, коли білогвардійці зайняли Київ, вони мобілізували старого полковника.

Згодом Сварика опинився у Криму, де в грудні 1920 року був страчений радянськими каральними органами.

Досить цікаво склалася доля юнаків (юнкерів) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.

Майже всі вони залишилися на службі в Армії Української Народної Республіки. Тільки старший курс школи було підвищено до звань хорунжих уже навесні 1918 року, а юнаки молодшого курсу були змушені чекати аж до 1921-го.

Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.

Зі старшого курсу 1-ї Української військової школи варто згадати сотника Армії УНР Яко­­ва Рябоконя-Рогозу-Розанова, який походив із міста Цибулів, що на Київщині.

Відважний старшина 1919 року служив у 1-му Українському полку морської піхоти, а 1921-го взяв участь у Другому зимовому поході на чолі з Юрієм Тютюнником.

Яків Рябоконь.

 Після розгрому рейду Тютюнника Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів уникнув полону й після того ще два роки брав участь у партизанській боротьбі з радянською владою. Помер у Польщі 1937 року.

Інший представник старшого курсу поручик Іван Грушецький у часи Визвольних змагань працював стройовим командиром у Спільній юнацькій школі, що готувала старшин для Армії УНР. Потім висвятився у священика. Був парохом православної цер­кви на Волині.

У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його схопили й кинули до в’язниці. Помер Іван Грушецький у камері в серпні 

1940-го...

7 березня 1921 року Симон Петлюра звернувся до командувача Армії УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка з таким листом:

"До мого відома дійшло, що в складі Української армії перебувають бувші юнаки 1-ї та 2-ї українських військових шкіл (хорунжих), що першими вступили в 1917 р. до українських старшинських, або українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських.

Треба було мати велику мужність і готовність йти на жертву, щоби засвідчити свою відданість Батьківщині в боротьбі за незалежну Україну.

Юнаки згаданих шкіл виявили в цій справі великий активний патріотизм, ставши до лав рідного війська вже не покидали його. Не один з них кров'ю засвідчив честь українського вояки, а в боях під Крутами, на ст. Гребінка та в Києві, за захоплення Арсеналу вписав славну сторінку в історію боротьби за нашу державність.

Не покидали юнаки і далі рядів нашої армії, залишаючись по сей день в ній. Мною зауважено, що хоч багато з цих бувших юнаків перебуває на старшинських посадах і то не один рік, а більше, але з формального боку це становище їх не усталено, і вони, як раніш, так і на цей день не мають ще належних старшинських ранг.

Червоні солдати і матроси з командиром. Реконструкція бою під Крутами.

Вважаючи таке становище не одповідним, пропоную Вам, з одержанням цього, на протязі трьох тижнів представити мені реєстр бувших юнаків 1-ї і 2-ї українських юнацьких шкіл (себто був. Константинівської і Збірної Української), перебуваючих в Армії УНР для надання їм першої старшинської ранги".

Наслідком звернення Петлюри було видання наказу військам УНР ч. 72 від 10 серпня 1921 року, яким усі колишні юнаки 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, котрі на той час служили в армії УНР, підносилися до старшинських звань.

Про декого з них варто розповісти докладніше.

Так, уродженця села Монастирище Ніжинського повіту Митрофана Швидуна в бою під Крутами було поранено у праву ногу вище коліна. З поля бою його винесли товариші.

Пізніше він брав активну участь у боях із більшовиками, воював на панцирних потягах "Стрілець" та "Вільна Україна". Незабаром дістав ще одне поранення – у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука.

Митрофан Швидун (праворуч). Уродженець Ніжинського повіту, учасник бою під Крутами, пізніше поручник армії УНР.

Став військовим інвалідом, але не полишав служби в Армії УНР. У міжвоєнний час Швидун мешкав у Луцьку, де був одним із керівників місцевої української громади.

Михайло Михайлик родом із села Глодоси, нині Кіровоградська область, був учасником Першого і Другого зимових походів, отримав поранення. Був одним із перших, хто написав докладні спогади про бій під Крутами та свій бойовий шлях під час Визвольної війни.

На жаль, здоров’я юнака було підірване військовими випробуваннями, і 1922 року він передчасно помер у Сарнах.

Слід згадати, що поміж колишніх учасників бою під Крутами було чимало лицарів "Залізного хреста за Зимовий похід в бої".

"Залізний хрест за Зимовий похід і бої" - єдиний бойовий орден УНР. Всього його отримали біля 3,5 тисяч вояків.

Це, зокрема, Володимир Дзюблик, Василь Коваленко, Іван Митрусь, Семен Могила, Михайло Бензик, Левко Прядько, Петро Франчук та інші. Михайло Бензик, Василь Коваленко та Петро Франчук служили старшинами у легендарному Кінному полку Чорних запорожців.

Вони вступили до нього, коли той лише створювався навесні 1918 року під назвою окремої кінної сотні 2-го Запорозького полку, і залишалися в його складі аж до 1923-го.

Микола Кривопуск і Гнат Мартинюк у 1920–1921 роках перебували в особистій охороні Головного отамана Симона Петлюри. Перший із них згодом став інженером і помер у 1970-му в США, другий став священиком і загинув за невідомих обставин на Волині в 1943-му.

Аверкій Гончаренко, командуючий силами УНР у бою під Крутами.

Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах.

Так, Микола Кірічок закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Чехія), згодом працював інженером у Варшаві. Василь Коваленко також закінчив Українську господарську академію і став інже­нером-хіміком.

Один із крутян Сергій Захвалинський, уродженець міста Носівка на Чернігівщині, здобув фах інженера, але потім за контрактом служив офіцером у польській армії.

Ще в 1920-му, коли був старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка, він уславився тим, що на чолі кінного роз’їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту червоних солдатів.

Аверкій Гончаренко (другий ліворуч) після успішного прориву частини дивізії "Галичина" з-під Бродів. 4 серпня 1944 року.

Слід також згадати, що під час Другої світової війни колишні учасники бою під Крутами долучилися до різних українських військових формацій.

Зокрема, колишній командир куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького сотник Аверкій Гончаренко у 1943 році став одним з організаторів добровольчої дивізії "Галиччина", а в 1945-му був одним із її керівників.

У цій самій дивізії служив і колишній крутянин, чорношличник, лицар "Залізного хреста за Зимовий похід і бої" Петро Франчук.

Реконструкція бою під Крутами.

Уже згаданий Митрофан Швидун 1941-го став організатором так званого Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. А Сергій Захвалинський (псевдонім Орлик) у 1941-му очолював українські військові формування в Києві.

Останні з учасників бою під Крутами померли не так давно – у 1970-1980 роках. Їхні могили розкидані від Києва до Нью-Йорка.

x

Деякі історики вважають, що Перша світова війна була проявом кризи європейської цивілізації.

Світова війна — військове зіткнення між провідними державами світу. До світової війни залучається населення значної частини світу.
Тож Перша світова війна відбувалася в 1914-1918рр. 
Головною причиною Першої світової війни було загострення протиріч між провідними країнами світу у боротьбі за переділ світу. 
Приводом стало вбивство Франца Фердинанда був убитий спадкоємець австро-угорського престолу ерцгерцог в м. Сараєво 28 червня 1914 року.
Отже, зовнішня політика провідних країн світу на початку XX ст. підпорядковувалася їхнім економічним інтересам — боротьбі за ринки збуту товарів і капіталів, здобуття дешевої робочої сили та вигідних джерел сировини. Міжнародну напругу посилили наслідки міжнародних конфліктів XIX ст. та їх несправедливе розв’язання, особливо німецько-французькі та німецько-англійські протиріччя. Мілітаризація країн та гонка озброєнь, з одного боку, були викликані підготовкою до війни, з іншого — самі прискорювали а початок. 
Кожна країна у Першій світовій війні хотіла досягти або здобути, те чого їй не вистачало: 

Німеччина прагнула покінчити з британським пануванням на морі, захопити англійські колонії. Великими були її претензії до Франції та Росії. Вище військове німецьке керівництво планувало захопити економічно розвинені райони Північно-Східної Франції, відірвати відРосії Прибалтику, «Донську область», Крим і Кавказ.

Англія хотіла зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати вТуреччини багаті на нафту Месопотамію та частину Аравійського півострова.

Франція, яка зазнала поразки у франко-німецькій (франко-прусській) війні 1870-1871 рр., розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарингію, приєднати лівий берег Рейну та Саарський вугільний басейн.

Австро-Угорщина мала загарбницькі плани щодо Росії (Волинь, Поділля) та Сербії.

Росія прагнула приєднати до себе Східну Галичину, Буковину, Закарпаття та оволодіти протоками Босфор та Дарданелли.

США прагнули розширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де активність проявляла Японія.

Отже, Перша світова війна дійсно буда проявом кризи європейських країн.

Зміна кордонів Болгарії та інших балканських держав після Першої та Другої Балканських війн

Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія об’єднавши свої сили у Балканському союзі, вони у жовтні 1912 р. оголосили війну Туреччині та в Першій Балканській війні розгромили її армію. 
У травні 1913 р. був підписаний мирний договір, за яким основну частину відвойованих у османів територій отримала Болгарія.Однак зі значним посиленням Болгарії не погоджувались її балканські сусіди. Буквально наступного дня після підписання миру з турками Сербія і Греція уклали союз, спрямований проти Болгарії. До цього союзу приєдналась і Румунія, яка претендувала на частину болгарських земель.

29 червня 19.13 р. болгари, не чекаючи нападу, першими завдали превентивного удару по Сербії та Греції, що знаменувало початок Другої Балканської війни. Проте Туреччина несподівано напала на Болгарію та швидко відвоювала втрачену внаслідок попередньої війни територію. Опинившись наодинці перед кількома супротивниками, Болгарія була розгромлена і попросила миру.10 серпня 1913 р. у Бухаресті був підписаний мирний договір, за яким Болгарія втратила великі території, що передавались державам-переможцям. Розпався союз між Грецією та слов’янськими державами, що знизило вплив Росії на Балканах. Болгарія, яка історично тяжіла до Росії, зблизилась зі своїми споконвічними супротивниками — турками, а також Німеччиною та Австро-Угорщиною, що визначило подальші союзні відносини Болгарії та її долю у майбутніх світових війнах. 

Поняття, які потрібно знати для вивчення теми Перша світова війна:

Воєнно-політичний блок —воєнний і політичний союз декількох держав, спрямований на встановлення їх панування в регіоні чи світі та підготовку до війни для досягнення цієї мети.

Анексія — (від лат. аппехіo — приєднання) — вид агресії, насильницьке приєднання (захоплення) всієї або частини території іншої держави.

Гонка озброєнь — організація державою масового виробництва військової продукції, нагромадження зброї, використання наукових досліджень та винаходів для створення нових зразків зброї, здатної завдати найбільшої шкоди живій силі та техніці противника. Гонка озброєнь призводить до зростання витрат на підготовку до війни, коли народам пропонуються «гармати замість масла».

Шовінізм — (від франц. chauvinism) — реакційна політика і практика, спрямована на розпалювання ворожнечі й ненависті між народами, підкорення та поневолення інших народів. Для шовінізму характерні войовнича проповідь національної винятковості, поширення національного егоїзму, протиставлення інтересів однієї нації інтересам всіх інших націй, приниження інших націй, національний екстремізм. Шовінізм використовується урядами і політичними партіями для підготовки загарбницьких війн.

Світова війна — військове зіткнення між провідними державами світу. До світової війни залучається населення значної частини світу.

ХХ ст. - «щаслива епоха»?

Майбутні покоління будуть  розглядати XX століття 

як добу вражаючих культурних досягнень,  

нечуваних темпів технічного прогресу. 

 Соціально-економічний розвиток у світі на початку XX ст. сприяв поліпшенню матеріального становища людей, особливо в розвинутих країнах Європи та Північної Америки. 

Розбудовувалися міста, у Парижі й Лондоні, Берліні й Москві зводилися небачені до того семи-десятиповерхові будинки, а за океаном з’явилися хмарочоси у 18-20 та більше поверхів. 

Міста ставали більш комфортними для життя. Люди користувалися все більш швидкими та зручними технічними засобами передачі інформації. Автомобілі, пароплави ставали більш досконалими, нечуваними темпами поширювалася мережа залізниць.

У 1921 р. в Європі і США були створені громадські системи радіомовлення, які транслювали інформаційні та розважальні програми. Перша система телебачення була продемонстрована в 20-ті рр. у Великій Британії Д. Бердом, а вже наприкінці 30-х рр. у Великій Британії, Німеччині, а потім і в США розпочались регулярні телетрансляції. У 1926 р. вперше був установлений телефонний зв’язок між Лондоном і Нью-Йорком.

На початку XX століття зростала кількість освічених людей, освіта у багатьох країнах ставала більш доступною, з’явились нові типи навчальних закладів. Саме в цей період жило й творило багато видатних письменників, музикантів, художників, які своїми працями збагатили скарбницю світової культури. Найвизначніші наукові винаходи та літературні твори були відзначені найпрестижнішою Нобелівською премією.

Державна влада в демократичних країнах проводила соціальні реформи, підтримувала громадський порядок, прагнула задовольнити інтереси всіх верств населення, збалансувати їх. Під захистом держави знаходилась приватна власність, гарантувалась свобода підприємництва та ініціативи.

Світовим центром науки і культури була Європа. 

 Розпочалася науково-технічна революція, збагачуючи людей небаченими можливостями задоволення матеріальних і духовних потреб, проте й спричиняючи наростання екологічних та інших проблем, що набули глобального, загальнолюдського значення.

Чому ХХ століття можна характеризувати як "щасливу епоху":

- посилювалися процеси урбанізаціі;

- продовжувалася міграція населення;

- був закінчений колоніальний розподіл світу;

-зростала загальна кількість населення у світі;

-на початку XX століття завершилось формування індустріального суспільствав Англії, Франції, Німеччині, Росії, США та Японії;

-лідери розвинених країн, сповідуючи демократичні цінності, ставали на шлях глибоких реформ і перетворень;

-інтенсивний розвиток виробництва викликав небачений до цього технічний прогрес, що став можливим завдяки науковим відкриттям;

-у XX ст., як ніколи раніше, необмежені можливості людського розуму все більшою мірою використовувались у воєнних цілях;

-в економіці відбувалася модернізація виробництва, впроваджувались нові форми організації праці, нові технології. Стабілізувалась кредитно фінансова система, зменшувалось державне регулювання економіки;

-суттєвих змін зазнали культура й побут населення. Зростала роль засобів масової інформації, кіно, спорту у повсякденному житті;

- у США, Англії, Швеції, Норвегії, Австрії, Німеччині жінки отримали право голосу;

Тож не дивно, що ці часи здобули назву 
«la belle poque» (з французької — «щаслива епоха»). 

Проте водночас XX століття ввійшло в історію 

як століття геноцидів та світових воєн, 

що поставили під загрозу загибелі світову цивілізацію.

Однак насправді розквіт торкнувся лише декількох країн, до яких належали насамперед Велика Британія, Франція, США, Канада, дещо пізніше — Німеччина. Економічне та культурне піднесення переживали також Росія, Австро-Угорщина та Італія.Проте зростання протистояння між воєнно-політичними блоками, гонка озброєнь, наростання шовіністичних тенденцій у країнах призвели до розв’язання Першої світової війни, яка стала найкривавішою подією та першою загальнолюдською катастрофою в історії людства.

Після закінчення війни людство сподівалося на усвідомлення її уроків, але несправедливе повоєнне облаштування світу, конфлікти всередині країн породили протиріччя, які несли в собі зародки нової світової війни.